Мирослав Скорик
(1938-2020)
Життєвий та творчий шлях Мойсея української музики
Велика мрія - облишити всі посади і просто творити для душі
— Мирослав Скорик

1
Хлопчик, який не зрадив музиці
Народився Мирослав Михайлович Скорик 13 липня 1938 року у родині інтелігентів у Львові. Батько композитора – Микола Скорик – відомий як історик та етнограф. Мати походила з родини Охримовичів, її батько Володимир Охримович – відомий фольклорист та громадський діяч. Бабця – Олена Крушельницька-Охримович – була рідною сестрою видатної співачки Соломії Крушельницької. Кажуть, саме Соломія Крушельницька порадила батькам Скорика серйозно звернути увагу на музичні таланти маленького Мирослава.
Свої перші музичні кроки він розпочав у Львівській музичній школі, але 1947-1953 роки сім’я Скориків провела у вигнанні і для того була серйозна причина – старший брат Скорика воював у лавах дивізії “Галичина”, що радянські чиновники не могли лишити непоміченим. У засланні родина жила дуже бідно, але 10-річний Мирослав не припиняв навчатися музики.

"Мої батьки були вченими: свого часу закінчили Віденський університет. В 1947 році батько вже працював у відділі Академії наук у Львові, тому заслання було дуже несподіваним. Нас вислали на Сибір в маленьке шахтарське містечко Анжеро-Судженськ. Взимку сніг там був чорний через вугільні шахти. Там я вчився в музичній школі, хоча батькові й матері забороняли працювати вчителями, бо вони вважалися ворогами народу. Мені пощастило, бо моїми вчителями бути такі ж сильні, як і я: вчителем по скрипці був скрипаль зі Львова, вчителькою з фортепіано – зіслана вчителька з Москви, яка вчилась у Рахманінова", - згадував Мирослав Скорик

2
Повернення до Львова

Лише прихід до влади Хрущова дозволив Скорикові повернутись в Україну, а згодом і здобути освіту у Львівській консерваторії. По закінченню навчань він починає викладати у Львівській консерваторії.

До кінця 1980-х років Скорик викладав у Київській та Львівській консерваторіях. Йому довіряють не тільки студентів, але й аспірантів, а серед них – такі відомі згодом композитори як Іван Карабиць та Ганна Гаврилець, а одним із перших київських випускників Мирослава Скорика став майбутній герой України Євген Станкович.

90-ті Мирослав Скорик провів за кордоном – він працював у США і Австралії, а в кінці 1990-х повернувся в Україну, де продовжив викладацьку діяльність у Київській та Львівській консерваторіях.

"Я мала щастя навчатися в Мирослава Михайловича, – згадує лауреатка Шевченківської премії Богдана Фроляк, – "Кожен український композитор, навіть не бувши безпосередньо його учнем, все одно може вважати себе учнем Скорика, адже ми всі вчилися і виховувались на його музиці".
Композиторка розповіла, що Мирослав Скорик був завжди трохи стриманим й ніколи багато не говорив: "Мав кілька разів послухати твір перед тим, як сказати якусь свою думку чи зауваження. І попри емоційну стриманість, він дуже любив своїх учнів. Було дуже багато випадків, коли ми знаємо, що він нас захищав".


Богдана Фроляк
Лауреатка Шевченківської премії

3
Соломія Крушельницька та Мирослав
Оперна співчка Соломія Крушельницька, була першою людиною, яка оцінила ідеальний слух і здібності маленького Мирослава. Вона була рідною сестрою його бабусі. Саме вона порадила відправити Мирослава до музичної школи. Хоча й батьки, не маючи музичної освіти, грали на інструментах – скрипці та фортепіано – і часто влаштовували вдома музичні вечори.


“Батьки вирішили показати мене Соломії Крушельницькій. Вона попросила щось заграти на фортепіано. Ноти на той час я вже знав. Почав грати й раптом зупинився. Сказав, що не продовжуватиму, бо інструмент фальшивить. Вона зрозуміла, що в мене абсолютний слух”, – розповідав Мирослав Скорик.



4
Творчість та кохання

Перший шлюб Мирослава Скорика, з Ларисою Скорик (в дівоцтві - Кузьма) тривав близько 20-ти років, та приніс їм дочку Мілану - художницю по тканині.

Коли він шукав виконавицю для пісні "Не топчите ландышей", йому порадили Ларису Кузьму. Тоді вони і познайомилися, а незабаром одружилися.

Останній шлюб композитора - третя дружина-журналістка львівського телебачення Адріана Стельмах. З нею композитор теж прожив близько 20 років. Саме її він називав натхненницею багатьох своїх творів.


5
Пропозиція, що змінила життя
В 1964 році Сергій Параджанов прослуховував твори відомих тоді композиторів, з поміж яких хотів обрати автора музики до своєї стрічки "Тіні забутих предків". І з поміж багатьох обрав наймолодшого – Мирослава Скорика, чиє ім'я після виходу фільму стало дуже відомим. Дмитро Шостакович, уславлений радянський композитор, почувши цю музику, сказав, що був вражений.
Музика із фільму, разом з "Гуцульським триптихом", відкрила у творчості Скорика так званий період нової фольклорної хвилі, який завершився 1972 року написанням "Карпатського концерту", де композитор вдало поєднав фольклорні джерела з неокласичними тенденціями.

"Він запросив мене. Я прийшов. Ми поговорили. Досить своєрідна людина. Ми не відразу знайшли спільну мову. Але потім виявилося, що, незважаючи на свою екстравагантність, різні потяги до шокуючих заяв чи виступів, він був все ж таки в душі дуже добра і вразлива людина. І ми потім з ним працювали дуже гарно і, фактично, були друзями" - Мирослав Скорик про Сергія Параджанова

6
"Мойсей"

Повернення М. Скорика до Львова ознаменувалося ще одним знаковим твором – оперою “Мойсей”. Історія створення цієї опери унікальна – вона була приурочена до єдиного в історії візиту Папи Римського в Україну, і профінансована Ватиканом, що стало знов-таки єдиною світською інвестицією Папи в Україну. Ця обставина дозволила стати "Мойсею" фактично єдиною оперою сучасного українського композитора, яка повноцінно ставилась на сценах декількох українських оперних театрів (у примітці зазначимо, що опера "Йов", яка з величезним успіхом також ставилась у багатьох містах України і за кордоном нещодавно, все ж не є оперою у строгому розумінні цього слова, залучає значно менший виконавський склад, а відтак і потребує менших фінансових витрат).

7
Історія "Мелодії"
Мелодія ля-мінор - написана Мирославом Скриком композиція до фільму "Високий перевал" на прохання кінорежисера "Володимира Денисенка". «Мелодія ля-мінор» досі є візитною карткою композитора та одним з найпопулярніших його творів. Водночас це неофіційний гімн України: «Мелодію» часто можна почути у виконанні оркестру в державні дні пам’яті.
— Мені дуже пощастило, що я мала можливість виступати разом з маестро: виконувати його музику під його орудою, як диригента та виступати разом з ним, як з піаністом. Це найщасливіші моменти мого творчого життя. Його «Мелодію» недарма називають духовним гімном України. Мені здається, що в його інтонаціях, його мелодіях закодований якийсь генетичний код українців. Інакше пояснити, чому ми так емоційно відгукуємось на його музику, — неможливо. Вона діє на підсвідомість і не залишає нікого байдужим.

Богдана Півненко
Скрипалька
Народна артистка України

8
"Я з тобою" - лебедина пісня
У час, коли весь світ поклав зусилля для боротьби з епідемією коронавірусу, музична підтримка як ніколи важлива для підняття морального духу народів. "Я з тобою" - останній твір легендарного композитора, який він написав у середні лютого і присвятив китайським медикам, які борються з епідемією нового коронавірусу (COVID-19), а також всім людям, які постраждали від вірусної інфекції. На створення композиції пішло десять днів, а на нову мелодію були покладені слова українською, китайською та англійською мовами.

9
Мав багато титулів і нагород, але не мав зірковості

Мирослав Скорик напевно був найтитулованішим композитором України. Він мав титул Героя України, і фактично єдиний кавалер ордену “За заслуги” першого ступеня та ордену “Знак пошани”. Мабуть також єдиний із композиторів академічного ґатунку, хто міг бути впевнений, що бодай одну з його мелодій згадає практично кожен українець.
Серце великого композитора зупинилося 1 червня 2020 року, але його музика зачаровує досі. Принаймні, його легендарна «Мелодія ля-мінор». Коли звучить цей твір, що давно став музичним бестселером, зупиняється час, бо музика — вічна.
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website